Безнадійна дебіторська заборгованість: важливі аспекти

Рекомендуємо ознайомитися зі статтями щодо обліку, оподаткування, списання тощо дебіторської заборгованості:

Списання безнадійної дебіторської заборгованості

Прострочена дебіторська заборгованість-2022

Прощення боргу фізичній та юридичній особам: облік та оподаткування

Резерв сумнівних боргів: облік створення та використання

Створення резерву сумнівних боргів: актуальні аспекти

Розрахунки з дебіторами та кредиторами: як звіритися та підтвердити заборгованість

Списання грошової безнадійної дебіторської заборгованості: облік та оподаткування

У пропонованій нижче статті ми наведемо інші важливі нюанси, пов’язані з дебіторкою.

Безнадійна дебіторська заборгованість: класифікація

Відповідно до п. 5 та п. 11 НП(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» дебіторську заборгованість вилучають з активів на підставі визнання її безнадійною. У  п. 4 НП(С)БО 10 зазначено, що безнадійна дебіторська  заборгованість – це поточна дебіторська заборгованість,  щодо якої існує впевненість про  її  неповернення боржником або за якою минув строк позивної давності.

Питання визнання існування невпевненості підприємство визначає в наказі (розпорядчому документі) про облікову політику, тобто фіксує ознаки, за якими заборгованість відносять до безнадійної.

Завважимо, що при визначенні безнадійної дебіторської заборгованості для бухобліку бухгалтери у більшості орієнтуються  на пп. 14.1.11 ПКУ.  Зокрема, на:

• пп. «а», за яким безнадійною є заборгованість за зобов’язаннями, щодо яких минув строк позовної давності;
• пп. «ж», який відносить до  безнадійної заборгованості ту, стягнення якої стало неможливим у зв’язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством.

Щодо необхідності звернення до суду для визнання заборгованості безнадійною розповідає Узагальнююча податкова консультація, затверджена наказом Мінфіну від 03.04.2018 р. № 400 (далі – УПК № 400).

УПК № 400 пояснює, що пп. «а» пп.14.1.11 ПКУ  не встановлює якихось додаткових умов для визнання заборгованості за зобов’язаннями, щодо яких минув строк позовної давності, безнадійною. Тобто ПКУ не передбачає необхідності здійснення платником податку – кредитором будь-яких заходів щодо стягнення заборгованості, зокрема у судовому порядку, визнання боржника банкрутом тощо. Виключним та достатнім критерієм для визнання заборгованості безнадійної згідно з пп. «а» пп. 14.1.11 ПКУ є сплив строку позовної давності зобов’язаннями щодо такої заборгованості, незалежно від того звертався кредитор до суду з метою її стягнення чи ні.

Тож, якщо заборгованість відповідає ознаці, визначеній пп. «а» пп. 14.1.11 ПКУ, платники податку не повинні здійснювати перевірку відповідності такої заборгованості іншим ознакам, передбаченим пп. «а» пп. 14.1.11 ПКУ.

Завважимо, перелік заборгованостей (дебіторської та кредиторської), за якими минула позовна давність визначають при проведенні інвентаризації. В акті інвентаризації вказуються найменування проінвентаризованих субрахунків і суми виявленої неузгодженої дебіторської і кредиторської заборгованостям, безнадійних боргів та кредиторської і дебіторської заборгованостей, щодо яких строк позовної давності минув.

До акту інвентаризації розрахунків додається довідка про дебіторську і кредиторську заборгованості, щодо яких строк позовної давності минув, із зазначенням найменування і місцезнаходження таких дебіторів або кредиторів, суми, причини, дати і підстави виникнення заборгованості.

Окремо складається акт інвентаризації кредиторської заборгованості, строк позовної давності якої минув і яка планується до списання (п. 7.5  розд. III Положення про інвентаризацію активів та зобов’язань, затвердженого наказом Мінфіну від 02.09.2014 р.  № 879).

Позовна давність: головне

Мовиться про строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦКУ). Загальна позовна давність дорівнює три роки (ч. 1 ст. 257 ЦКУ).

Завважте, що суд може визнати поважними певні причини пропуску позовної давності (ч. 5 ст. 267 ЦКУ), що дасть можливість не зважати на такий пропуск у разі захисту порушеного права. За загальним правилом строки позовної давності не можуть бути зменшені за домовленістю сторін (ч. 2 ст. 259 ЦКУ). Рівночасно контрагенти за договором вправі збільшити їх за взаємною згодою (ч. 1 ст. 259 ЦКУ). Договір про збільшення позовної давності укладають у письмовій формі. Але можна обійтися без підписання окремої угоди щодо позовної давності, якщо прописати відповідні положення безпосередньо в основному письмовому договорі купівлі-продажу тощо.

Позовна давність починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦКУ). Так, за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦКУ). За зобов’язаннями, строк виконання яких не визначено або визначено моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли в кредитора виникає право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання.

Також у законодавстві України передбачено специфічні випадки початку перебігу позовної давності. Позовна давність не поширюється на вимоги, зазначені в ч. 1 ст. 268 ЦКУ.

Якщо вам важливі нюанси обліку не лише на тему обліку безнадійної дебіторської заборгованості, тоді реєструйтеся на безкоштовну вебінарну серію, де розберемо найактуальніші проблеми законодавства та бухгалтерії.

Зареєструватись на вебінар ✅

Зупинення перебігу позовної давності

Перебіг позовної давності зупиняється (ч. 1 ст. 263 ЦКУ):

• якщо пред’явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за таких умов подія (непереборна сила);
• у випадку відстрочення виконання зобов’язання (мораторій) через підстави, встановлені законом;
• у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини;
• якщо позивач або відповідач перебувають у складі Збройних Сил України або в інших створених відповідно до закону військових формуваннях, що переведені на воєнний стан.

Коли вищенаведені обставини, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, припинено, то цей перебіг поновлюється, тобто його продовжують обраховувати з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Переривання перебігу позовної давності

Переривання позовної давності передбачає, що за певних обставин її відлік починається заново, а що минув до цього переривання до нового строку позовної давності не зараховується.

Підставою для цього буде вчинення особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов’язку (ч.ч. 1, 3 ст. 264 ЦКУ). Початком нового перебігу позовної давності може бути, наприклад, письмове визнання наявності заборгованості, вчинення боржником іншої дії, що підтверджує його заборгованість за зобов’язанням.

Одним із прикладів дій, які призводять до початку нового перебігу позовної давності, є підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом із кредитором акту звіряння взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір. Так, у листі від 25.02.2008 р. № 3.4-04/648-3015 Держказначейство України зазначало: з огляду на норми цивільного законодавства щодо вчинення правочину підписання акту звіряння стану розрахунків слід вважати дією, яка свідчить про визнання боргу.

А в пп. 4.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України  від 29.05.2013 р. № 10 до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов’язку віднесено зміну договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу.

Свого часу в інформаційному листі ВГСУ від 07.04.2008 р. № 01-8/211 було зазначено, що діями, які свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов’язку, зокрема, можуть бути:

• повне або часткове визнання претензії;
• часткове погашення самим боржником чи за його згодою іншою особою основного боргу та (або) неустойки;
• сплата процентів з основного боргу;
• прохання про відстрочку виконання.

Безнадійна заборгованість vs безповоротна допомога

Зверніть увагу на позицію податківців. Вони посилаються на пп. 14.1.257 ПКУ і вважають, що сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності, є безповоротною фінансовою допомогою.

Потім податківці «кивають» на абз. 1 пп. 140.5.10 ПКУ і наголошують: «…фінансовий результат податкового (звітного) періоду збільшується на суму перерахованої безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг) особам, що не є платниками податку (крім фізосіб, які є платниками ПДФО), платникам податку, які є пов’язаними особами (у разі якщо отримувачем фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг) задекларовано від’ємне значення об’єкта оподаткування за податковий (звітний) рік, що передує року, в якому отримано таку безповоротну фінансову допомогу (безоплатно надані товари, роботи, послуги), за умови що така допомога була врахована у складі витрат при визначенні фінансового результату до оподаткування), та платникам податку, які оподатковуються за ставкою 0 відс. відповідно до п. 44 підрозд. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ, крім безповоротної фінансової допомоги (безоплатно наданих товарів, робіт, послуг), перерахованої неприбутковим організаціям, внесеним до Реєстру неприбуткових установ та організацій на дату такого перерахування коштів, передачі товарів, робіт, послуг, для яких застосовується положення п.п. 140.5.9 п. 140.5 ст. 140 ПКУ».

Далі податківці зазначають: сума дебіторської заборгованості, по якій закінчено строк позовної давності та яка списана платником податку на прибуток, набуває ознаки безповоротної фінансової допомоги. Отже платник податку на прибуток збільшує фінансовий результат до оподаткування згідно з вимогами пп. 140.5.10 ПКУ на суму списаної дебіторської заборгованості, по якій минув термін позовної давності та яка визнана у звітному періоді безнадійною, неплатників податку на прибуток (крім фізичних осіб, які є платниками податку на доходи фізичних осіб) та платників податку на прибуток – пов’язаних осіб, які задекларували від’ємне значення об’єкта оподаткування за податковий (звітний) період, у якому така заборгованість визнана безнадійною та списана платником податку.