Імпорт товарів: доставка, послуги митного брокера, зберігання на митному складі

У статті «Імпорт товарів: визнання активу, застосування фактурної та митної вартості» йшлося про нюанси визнання імпортних товарів в якості оборотного активу підприємства. Також в ній ми окреслили певні особливості визначення первісної вартості такого активу.

Нагадаємо, що п. 9 Н П(С)БО 9 «Запаси» містить перелік фактичних витрат, які включаються до первісної вартості запасів, у тому числі імпортованих. Цікавою є норма про  інші витрати, які безпосередньо пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих  цілях. За такого загального визначення податківці на практиці іноді намагаються «позбавити» платників – імпортерів витрат, які цілком можуть мати статус поточних. Тобто певні витрати можуть не збільшувати первісну вартість товарів і не чекати часу їх реалізації, щоб дійсно стати витратами, а мають бути визнані в періоді їх фактичного понесення.

Сьогодні ми розповімо про облік таких поширених витрат при імпорті, як доставка (транспортування) товарів, оплата митному брокеру та зберігання на митному складі.

Витрати на митного брокера

Мінфін щодо відображення у бухгалтерському обліку витрат на послуги митного брокера висловився у листі від 29.11.2013 р. № 31-08410-07-27/34996. Мінфін пов’язав ці послуги з іншими витратами, які безпосередньо пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. І зазначив наступне: якщо послуги митного брокера безпосередньо пов’язані з придбанням товарів, призначених для продажу, то сума оплати цих послуг включається до собівартості придбаних товарів, та має визнаватися витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких імпортованих товарів.

Тобто Мінфін визнав, що облік брокерських послуг прямо залежить від того можна чи ні ці витрати віднести до конкретної партії імпортованих товарів, тобто пов’язати з нею.

На практиці можливі різні ситуації.

Ситуація 1. Брокер може отримувати винагороду за кожну окрему партію товару, що імпортується. У цьому випадку оплату послуг митного брокера можна дійсно класифікувати як інші витрати, безпосередньо пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони будуть придатні для використання із запланованою метою. Як це й передбачено п. 9 НП(С)БО 9, тобто збільшувати Дт 20, 22, 28.

Ситуація 2. Брокерську винагороду неможливо віднести до якоїсь конкретної партії імпортованого товару або з митним брокером укладено відповідну цивільно-правову угоду, за якою брокер, скажімо, може отримувати винагороду за професійні послуги. Такий підхід запроваджено п. 18 НП(С)БО 16 «Витрати». У цьому випадку підприємство визнає витрати за Дт 92.

Витрати на доставку товару

Відповідно до п. 9 НП(С)БО 9 до транспортно-заготівельних витрат (далі – ТЗВ) відносять:

• затрати на заготівлю запасів;
• оплату тарифів (фрахту) за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання;
• витрати зі страхування ризиків транспортування  запасів.

Тож до ТЗВ відносять (будь-які) витрати підприємства, пов’язані з транспортуванням запасів від постачальників (станцій, причалів) до місця їх використання (див. лист Мінфіну  від 27.02.2003 р. № 053-2920).

Зверніть також увагу, що відповідно до п. 2.1 розд. ІІ Методичних рекомендацій щодо облікової політики підприємства, затверджених наказом Мінфіну від 27.06.2013 р. № 635, розпорядчий документ про облікову політику підприємства визначає, зокрема, й порядок обліку і розподілу ТЗВ, ведення окремого субрахунку обліку ТЗВ. Тож про ТЗВ обов’язково має бути окрема згадка в обліковій політиці.

Докладніше про ТЗВ, у тому числі, при імпорті товарів див. у статті «Транспортно-заготівельні витрати».

Якщо вам важливі нюанси обліку не лише на тему обліку імпортних товарів, тоді реєструйтеся на безкоштовну вебінарну серію, де розберемо найактуальніші проблеми законодавства та бухгалтерії.

Зареєструватись на вебінар ✅

Зберігання на митному складі

Відповідно до ст. 121 МКУ митний режим митного складу – це митний режим, відповідно до якого іноземні або українські товари зберігають під митним контролем з умовним повним звільненням від оподаткування митними платежами та без застосування заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Митні склади можуть використовувати будь-які особи (ч. 2 ст. 122 МКУ):

• для поміщення товарів у митний режим митного складу (митний склад відкритого типу);
• для поміщення товарів у митний режим митного складу виключно утримувачем митного складу (митний склад закритого типу).

Щоб помістити товари у митний режим митного складу митному органу подають:

• митну декларацію;
• товарно-транспортний документ на перевезення;
• рахунок (інвойс) або
• інший документ, який визначає вартість товару.

Відповідно до Класифікатора митних режимів (додаток до наказу Мінфіну від 20.09.2012 р. № 1011) код митного режиму «Митний склад (для іноземних товарів)» – 74.

Товари при поміщенні товарів в режим митного складу декларує утримувач митного складу (ч. 2 ст. 122 МКУ). Тобто митну декларацію типу ІМ 74 «Митний склад», яка призначена для іноземних товарів оформлює не власник товару, а утримувач складу.

Утримувач митного складу – підприємство, у власності чи користуванні якого перебувають митний склад, об’єкти складу тимчасового зберігання, об’єкти вільної митної зони (ст. 12 МКУ).

Строк зберігання товарів у митному режимі митного складу не обмежується, крім строку зберігання товарів, які за своїми характеристиками можуть становити небезпеку для довкілля, життя i здоров’я людей, тварин та рослин внаслідок їх довготривалого зберігання (ст. 125 МКУ).

Із товарами, поміщеними у митний режим митного складу, можуть проводитися звичайні операції з товарами, зазначені у ст. 73-6 МКУ. Тобто операції для збереження таких товарів, покращення їх зовнішнього вигляду чи товарної якості або підготовки до розповсюдження чи продажу. Зокрема, звичайні операції з товарами не повинні вести до зміни коду товарів, з якими проводяться такі операції, згідно з УКТ ЗЕД.

Зверніть увагу, що витрати, здійснені у ході таких операцій цілком пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в  якому вони придатні для використання у запланованих цілях. Тому їх потрібно включати до первісної вартості товарів.

А ось власне плату за зберігання на митному складі можна класифікувати як ТЗВ, адже за визначенням з п. 9 НП(С)БО 9 до ТЗВ відносять також затрати на заготівлю запасів. А це можуть бути і витрати на митне зберігання.

Завважимо, що незважаючи на те, що товари знаходяться на митному складі, вони є власністю підприємства – імпортера. До речі, у ст. 128 МКУ прямо сказано, що допускається передача права власності на іноземні товари, поміщені у митний режим митного складу. Інформація про власника таких товарів надається митному органу під час випуску зазначених товарів з митного складу. Якщо зміна власника товару передбачає вивезення товару з території України, таке вивезення здійснюється на підставі нових товаросупровідних документів і митної декларації (документа, що її замінює).

Тож у аналітичному обліку підприємство відкриває окремий субрахунок, наприклад, 287 «Товари на митному складі». Зверніть увагу, на момент такого оприбуткування ще неможливо достовірно визначити первісну вартість цих товарів. Тому такі запаси можуть оцінюватися та відображатися за справедливою вартістю з наступним коригуванням  до  первісної  вартості (п. 9 НП(С)БО 9).

Нагадаємо, що під справедливою вартістю товарів розуміють ціну реалізації, за вирахуванням витрат на реалізацію і суми надбавки (прибутку) з огляду на надбавки (прибуток) для аналогічних товарів (див. п. 4 та додаток до НП(С)БО 19 «Об’єднання підприємств»).

Зверніть увагу, що митний режим митного складу (ІМ 74) завершується на дату поміщення товарів в митний режим імпорту (ІМ 40), а також у випадках, передбачених ст. 129 МКУ. При режимі ІМ 40 будуть нараховані та сплачені певні митні платежі, зокрема, ввізне мито та акциз. Вони також включаються до первісної вартості на підставі п. 9 НП(С)БО 9.