Матеріально відповідальними особами (далі – МВО) вважають працівників, які обіймають посади або виконують роботи, безпосередньо пов’язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей, з якими роботодавець уклав письмовий договір про повну матеріальну відповідальність (ст. 135-1 КЗпП).
Договори про повну матеріальну відповідальність
Письмовий договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність укладається (ст. 135-1 КЗпП) з працівниками, що досягли 18-річного віку та обіймають посади або виконують роботи, безпосередньо пов’язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей (згідно з Переліком посад і робіт, що заміщаються або виконуються працівниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, переданих їм для зберігання, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування у процесі виробництва, затвердженим постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 28.12.77 р. № 447/24, далі – Перелік № 447/24).
Звернімося до листа Мінекономіки від 26.04.2024 № 4706-05/30662-09. Зокрема, у ньому фахівці Мінекономіки наголошують, що Перелік № 447/24 діє на території України відповідно до постанови Верховної Ради України від 12.09.1991 № 1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР».
Також у листі звертають увагу, що договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність може укладатися за наявності одночасно двох умов:
1) наявність посади, яку працівник займає, або роботи, що він виконує, у загальному Переліку № 447/24;
2) виконання обов’язків згідно з посадою, виконання роботи за фахом має бути безпосередньо пов’язане зі збереженням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням чи застосуванням в процесі виробництва довірених працівникам цінностей.
Тому наявність лише однієї з умов (наявність посади або роботи в Переліку № 447/24) не дає підстави для укладення договору про повну матеріальну відповідальність, якщо у змісті трудової функції працівника відсутні перелічені обов’язки.
Згідно з «Загальними положеннями» Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, які містяться у Випуску 1 «Професії працівників, які є спільними для всіх видів економічної діяльності», затвердженому наказом Мінпраці від 29.12.2004 № 336, конкретний перелік посадових (робочих) обов’язків визначається посадовими інструкціями керівників, професіоналів, фахівців, технічних службовців, які розробляють і затверджують на основі Довідника роботодавці, ураховуючи конкретні Завдання та обов’язки, функції, права, відповідальність працівників цих груп та особливості штатного розпису підприємства, установи, організації.
Тобто зміст трудової функції працівника визначається розділом «Завдання та обов’язки» посадової (робочої) інструкції.
Тож договори можна укладати тільки при зайнятті посад і виконанні робіт, які передбачено Переліком № 447/24 та наявності у працівника відповідних трудових функцій.
Наприкінці вищезазначеного листа Мінекономіки зауважує: листи міністерств не є нормативно-правовими актами, вони мають інформаційно-рекомендаційний характер.
Отже для призначення працівника МВО з ним укладають договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність.
На практиці такий договір укладають в день, коли працівник фактично приступив до виконання своїх посадових обов’язків, пов’язаних з матеріальною відповідальністю.
Розмір відповідальності МВО
Відповідно до ст. 134 КЗпП у разі нестачі чи пошкодження майна з їх вини МВО несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі заподіяної шкоди.
Матеріальна відповідальність може бути покладена незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності (ч. 3 ст. 130 КЗпП).
Розмір заподіяної підприємству шкоди визначають за фактичними втратами на підставі даних бухобліку та балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей, за вирахуванням зносу, згідно зі встановленими нормами (ч. 1 ст. 153-3 КЗпП). У разі розкрадання, нестачі, умисного знищення або зіпсуття матеріальних цінностей розмір шкоди визначають за цінами, що діють у певній місцевості на день її відшкодування. На підприємствах громадського харчування розмір шкоди, заподіяної розкраданням або нестачею продукції та товарів, визначають за цінами, встановленими для продажу (реалізації) цієї продукції та товарів.
Касир підприємства також є МВО, з якою укладається договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність (ст. 135-1 КЗпП; п. 44 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління НБУ від 29.12.2017 р. № 148). Тож сума нестачі, що виникла з вини касира стягується з нього в повному обсязі.
У разі зміни МВО обов’язково проводять інвентаризацію (абз. 3 п. 7 розд. І Положення про інвентаризацію активів та зобов’язань, затвердженого наказом Мінфіну від 02.09.2014 р. № 879, далі – Положення № 879). Її проводять повним складом інвентаризаційної комісії (робочої інвентаризаційної комісії) та в присутності МВО (п. 1 розд. ІІ Положення № 879).
Якщо вам важливі нюанси обліку не лише на тему матеріальної відповідальності працівників, тоді реєструйтеся на безкоштовну вебінарну серію, де розберемо найактуальніші проблеми законодавства та бухгалтерії.
Обмежена матеріальна відповідальність
Якщо шкоду (збитки) підприємству приніс працівник, з яким не укладено договору про повну матнріальну відповідальність, тобто не МВО, тоді застосовують обмежену матеріальну відповідальність (ст. 133 КЗпП). У цьому випадку винуватець компенсує шкоду, яку він заподіяв підприємству під час виконання трудових обов’язків тільки у межах заподіяної шкоди. Розмір відшкодування – не більше, але й не менше середньомісячного заробітку такого працівника. Якщо мовиться про посадових осіб підприємства, то на них може бути покладена відповідальність за неотриманий прибуток (ч. 1 ст. 132 КЗпП).
Визначення розміру нанесеної шкоди
Крім окремих норм КЗпП щодо розміру матеріальної відповідальності, відповідно до ч. 4 ст. 135-3 КЗпП законодавство може встановлювати окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, яку заподіяно розкраданням, умисним зіпсуттям, нестачею або втратою окремих видів майна та інших цінностей, а також у тих випадках, коли фактичний розмір шкоди перевищує її номінальний. Мовиться про випадки розкрадання, умисного зіпсуття, нестачі або втрати окремих видів майна та інших цінностей. Також це може бути у випадках, коли фактична шкода перевищує її номінальний розмір.
Порядок оформлення вимоги про відшкодування та стягнення такого відшкодування містить ст. 136 КЗпП. Зокрема, покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням роботодавця. У решті випадків покриття шкоди провадиться шляхом подання роботодавцем позову до місцевого загального суду.
Прикладами таких спеціальних нормативно-правових актів є:
Порядок визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затверджений постановою КМУ від 22.01.1996 р. № 116.
Судова практика
Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29.12.1992 р. № 14, розглядаючи справи про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією, про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей (недостача, зіпсуття), переданих йому для зберігання або інших цілей (ч. 1 ст. 134 КЗпП), суд зобов’язаний перевірити, чи належить відповідач до категорії працівників, з якими згідно з ст. 135-1 КЗпП може бути укладено такий договір та чи був він укладений. При відсутності цих умов на працівника за заподіяну ним шкоду може бути покладена лише обмежена матеріальна відповідальність, якщо згідно з чинним законодавством працівник з інших підстав не несе матеріальної відповідальності у повному розмірі шкоди.
Крім того, у абз. 17 п. 8 Постанови пленуму ВССУ № 12 від 11 грудня 2015 року зазначено: судам при розгляді справ про матеріальну відповідальність на підставі письмового договору, укладеного працівником з підприємством, установою, організацією про взяття на себе повної матеріальної відповідальності, потрібно перевіряти відповідність посади відповідача, працівника, Переліку посад і робіт, які заміщаються або виконуються робітниками, з якими підприємством, установою, організацією можуть укладатися письмові договори про повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження цінностей, які були передані їм для збереження, обробки, продажу (відпуску), перевезення або застосування в процесі виробництва.
В одному з судових рішень також прямо сказано: «…відповідно до вимог ст.138 Кодексу законів про працю України, для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.
Відтак, стягнення матеріальної шкоди, завданої працівником при виконанні трудових обов’язків, може мати місце лише при встановленні судом наявності обов’язкових складових для настання матеріальної відповідальності, а саме: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов’язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.
Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов’язку відшкодувати заподіяну шкоду».
Навчіться вести зарплатний і кадровий облік без помилок, завдяки комплексному ...
Навчіться використовувати 1С на 100%, працювати швидко та без помилок за 5 ...
