Придбання імпортних товарів: особливості обліку

Про порядок визначення собівартості імпортних товарів ми розповіли у статті «Імпорт товарів: облік операцій».

У цій статті ми розглянемо інші окремі нюанси, пов’язані з придбанням товарів, які ввозяться в Україну.

Зарахування імпортного товару на баланс: митна чи фактурна вартість

Відповідно до п. 8 НП(С)БО 9 «Запаси» придбані запаси враховують на балансі підприємства за первісною вартістю. Зокрема, до останньої включають (п. 9 НП(С)БО 9) суму, яка сплачена (підлягає сплаті) згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків.

Тобто у цій нормі прямо не згадано ані фактурної, ані митної вартості. Нагадаємо, що:

1) фактурна вартість – це ціна товарів, що переміщуються через митний кордон України, зазначена у рахунку-фактурі чи іншому документі, що визначає вартість товарів (п. 2 розд. І Порядку заповнення митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа, затвердженого наказом Мінфіну України від 30.05.2012 р. № 651);

2) митною вартістю товарів, що переміщуються через митний кордон України, вважають вартість товарів, що базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, тобто на фактурній вартості (ст. 49 МКУ). Відповідно до ст. 50 МКУ інформацію про митну вартість товарів використовують виключно для:

• нарахування митних платежів;
• застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України;
• ведення митної статистики;
• розрахунків податкового зобов’язання, визначеного за наслідками документальної перевірки.

Отже з огляду на вищезазначене підприємство при формуванні первісної вартості імпортних товарів має орієнтуватися на ціну таких товарів, яка сплачена або підлягає сплаті нерезиденту – постачальнику за ЗЕД-контрактом. Тобто на фактурну вартість імпортних товарів.

Придбання товарів у нерезидента: коригування фінрезультату

Податківці у роз’ясненні від 28.09.2023 р. занотували наступне.  Платники податку на прибуток відповідно до пп. 140.5.4 ПКУ  збільшують фінансовий результат податкового (звітного) періоду на 30% вартості товарів, у т. ч. необоротних активів ((крім активів з права користування за договорами оренди), робіт та послуг (крім операцій, зазначених у п. 140.2 та пп. 140.5.6 ПКУ, та операцій, визнаних контрольованими відповідно до ст. 39 ПКУ), придбаних у нерезидентів:

• зареєстрованих у державах (на територіях), включених до Переліку держав (територій), які відповідають критеріям, установленим підпунктом 39.2.1.2 підпункту 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Податкового кодексу України, затвердженого постановою КМУ від 27.12.2017 р. № 1045 (далі – Перелік № 1045);
• які мають організаційно-правові форми, зазначені у Переліку організаційно-правових форм нерезидентів, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі податок з доходів, отриманих за межами держави реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави, в якій вони зареєстровані як юридичні особи, затвердженому постановою КМУ від 04.07.2017 р. № 480 (далі – Перелік № 480), і які не сплачують податку на прибуток (корпоративного податку).

Вищезгадані 30-відсоткові коригування (збільшення) фінансового результату до оподаткування можливе тільки за підсумками податкового (звітного) року, коли остаточно ідентифікуються господарські операції як контрольовані або неконтрольовані, з дотриманням вимог пп. 39.2.1.7 ПКУ (див. також абз. 9 пп. 140.5.4 ПКУ).

Отже при придбанні товарів (робіт, послуг) у нерезидентів, які не потрапили до Переліку № 1045 чи Переліку № 480 коригувальні різниці 30% не застосовують.

Також не застосовують коригувальні різниці 30%, якщо операція з придбання товарів (робіт, послуг):

• визнана контрольованою відповідно до ст. 39 ПКУ (див. абз. 1 пп. 140.5.4 ПКУ);
• неконтрольована та суму таких витрат підтверджено платником за цінами, визначеними за принципом «витягнутої руки» згідно з процедурою, встановленою ст. 39 ПКУ, але без подання звіту (абз. 6 пп. 140.5.4 ПКУ). З метою обґрунтування суми витрат за операціями, передбаченими пп. 140.5.4 ПКУ, платник має задокументувати як сукупність документів або єдиний документ, складений у довільній формі, інформацію, визначену у пп. 39.4.6 ПКУ, в обсязі, необхідному для оцінки ним та контролюючим органом відповідності рівня ціни або показника рентабельності відповідної операції (операцій) принципу «витягнутої руки». Обсяг інформації, зазначеної в такій документації, можна вважати достатнім, якщо платник належно обґрунтував рівень ціни або показник рентабельності відповідної операції (операцій) за найдоцільнішим методом, визначеним пп. 39.3.1 ПКУ. Це обґрунтування слід надати на запит контролюючого органу під час проведення документальної перевірки за звітний період, за підсумками якого платник ухвалив рішення про незбільшення фінрезультату, або на запит контролюючого органу згідно з п. 73.3 ПКУ.

Якщо ж ціна придбання товарів, у т. ч. необоротних активів, робіт, послуг, вища за визначену відповідно до принципу «витягнутої руки», встановленого ст. 39 ПКУ, то фінрезультат до оподаткування коригують на розмір різниці між вартістю, визначеною з огляду на рівень ціни за принципом «витягнутої руки», та вартістю придбання/реалізації.

Фінансовий результат до оподаткування збільшується на всю суму вартості товарів, у тому числі необоротних активів, робіт та послуг, які визначені пп. 140.5.4 ПКУ та придбані, у нерезидентів з Переліку № 1045 та Переліку № 480,  якщо такі операції не мають ділової мети.

Якщо господарські операції з придбання товарів, у тому числі необоротних активів, робіт та послуг у нерезидента, організаційно-правова форма якого включена до Переліку № 480, не є контрольованими, то платник податку має право не збільшувати фінансовий результат до оподаткування на суму 30% вартості придбаних товарів, у тому числі необоротних активів, робіт та послуг, якщо нерезидентом сплачувався податок на прибуток (корпоративний податок), що підтверджується довідкою (іншим офіційним документом). Господарські операції платника податків з таким нерезидентом за відсутності критеріїв, визначених підпунктами «а»-«в» пп. 39.2.1 ПКУ, визнаються неконтрольованими, якщо нерезидент з Переліку № 480 відповідно до пп. «г» пп. 39.2.1.1 ПКУ у звітному році сплачував податок на прибуток (корпоративний податок).

У додатку РІ до декларації з податку на прибуток податкові різниці з пп. 140.5.4 ПКУ відображають у рядках 3.1.6, 3.1.6.1, 3.1.6.2 та 3.1.6.3.

Заборгованість за імпортні товари: строк позовної давності

Нагадаємо, що позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦКУ). Загальний строк позовної давності становить три роки (ст. 257 ЦКУ).

На строк дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строк, визначений ст. 257 ЦКУ, продовжується (п. 19 розд. «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15.03.2022 р. № 2120-IX).

Рівночасно при розгляді спорів між суб’єктами ЗЕД строки позовної давності визначаються з урахуванням положень Конвенції про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (далі – Конвенція про позовну давність).

А згідно ст. 8 Конвенції про позовну давність для країн-учасниць, які є сторонами ЗЕД-контракту (якщо укладені ними контракти не суперечать вимогам Конвенції про позовну давність), строк позовної давності становить чотири роки.

При цьому вищезазначений строк позовної давності чотири роки застосовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (за винятком тих, перелік яких наведено у ст. 4 Конвенції про позовну давність) за умови, що комерційні підприємства сторін договору у момент його укладення перебувають у Договірних державах.

Перелік країн, які є учасниками Конвенції про позовну давність, наведено у листі МЗС України від 17.12.2007 р. № 72/19-612/1-3811.

Якщо вам важливі нюанси обліку не лише на тему обліку імпортних товарів, тоді реєструйтеся на безкоштовну вебінарну серію, де розберемо найактуальніші проблеми законодавства та бухгалтерії.

Зареєструватись на вебінар ✅

Ліцензія на імпорт товарів в Україну: як отримати та обліковувати

Відповідно до п. 25 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» від 02.03.2015 р. № 222-VIII зовнішньоекономічна діяльність підлягає ліцензуванню відповідно до ст. 16 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991 р. № 959-XII (далі – Закон № 959).

Відповідно до ст. 16 Закону № 959 рішення про застосування режиму ліцензування експорту (імпорту) товарів щороку приймає Кабмін. На 2024 рік діє постанова КМУ від  27.12.2023 р. № 1402.

Порядок оформлення та видачі імпортної ліцензії містить Положення про порядок ліцензування імпорту товарів, затверджене наказом Мінекономіки від 14.09.2007 р. № 302 (далі – Положення № 302):

• ліцензії видає відділ нетарифного регулювання Мінекономіки;
• для отримання ліцензії заявник – суб’єкт ЗЕД подає, зокрема:
• заявку на отримання ліцензії за формою та згідно з Інструкцією, затвердженими наказом Мінекономіки від 14.09.2007 р. № 302;

• лист-звернення щодо видачі ліцензії з гарантією сплати державного збору за її видачу. Завважимо, що розмір збору за видачу експортної (імпортної) ліцензії згідно з постановою «Про встановлення розміру збору за видачу експортних (імпортних) ліцензій» від 18.05.2005 р. № 362 становить в режимі неавтоматичного ліцензування 780 грн; в режимі автоматичного ліцензування – 220 грн. Але до  припинення  чи скасування воєнного стану  в  Україні  збір  за  видачу  ліцензії  на експорт (імпорт) товарів не справляється (п. 1-1 цієї постанови);
• завірену належним чином копію свідоцтва про держреєстрацію;
• оригінал погодження відповідного уповноваженого органу виконавчої влади (у випадках, визначених КМУ) тощо.

При цьому заявку та інші необхідні документи можна подавати:

• в разі застосування режиму автоматичного ліцензування – в будь-який робочий день до митного оформлення товарів;
• при режимі неавтоматичного ліцензування – в порядку надходження, який визначається відповідно до дати реєстрації заявок, або одночасно до закінчення терміну їх прийому.

Бухоблік

Вважаємо, що витрати на оплату ліцензії на підставі п. 18 НП(С)БО 16 «Витрати» можна віднести до витрат звітного періоду, оскільки немає підстав обліковувати її як нематеріальний актив. Позаяк  згідно з НП(С)БО 8 «Нематеріальні активи» для ліцензій, не пов’язаних з об’єктами права інтелектуальної власності, призначено групу «Інші нематеріальні активи». До цієї групи відносять право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо. Імпортна ліцензія (на відміну від ліцензії на право здійснення певного виду діяльності) – це своєрідний дозвіл на імпорт протягом конкретного року конкретного виду товарів.

Іноді на практиці вартість оплати ліцензії (суму збору за її видачу) можна обліковувати на рахунку 39 «Витрати майбутніх періодів» (з подальшим списанням рівними частинами на поточні витрати протягом терміну дії такої ліцензії). Втім зважаючи на несуттєвість розміру плати за цю ліцензію для цілей бухобліку можна одразу відносити суму на витрати поточного періоду.

Вважаємо, що для цього підходить рахунок 92 «Адміністративні витрати», адже мовиться про сплату державного збору для отримання імпортної ліцензії. А відповідно до п. 18 НП(С)БО 16 саме на цьому рахунку обліковують витрати на сплату зборів та інших передбачених законодавством обов’язкових платежів (крім податків, зборів та обов’язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг).

Податок на прибуток

 ПКУ не передбачає жодних коригувальних різниць щодо таких операцій.

ПДВ

Відповідно до пп. 197.1.18 ПКУ звільняються від оподаткування ПДВ, зокрема, плата за реєстрацію, видачу ліцензії, сертифікатів у вигляді зборів, державного мита тощо як операції з постачання державних платних послуг фізичним або юридичним особам органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.