Купівля та обмін іноземної валюти: документування

Підприємства можуть придбавати іноземну валюту для здійснення розрахунків за імпортними операціями, погашення кредитних зобов’язань перед нерезидентом-позикодавцем, видачі авансу на закордонні відрядження працівників тощо. Головні правила здійснення операцій з придбання інвалюти містить Положення про заходи захисту та визначення порядку здійснення окремих операцій в іноземній валюті, затверджене постановою Правління НБУ від 02.01.2019 р. № 5 (далі – Положення № 5). Також певні нюанси проведення таких операцій передбачають й інші нормативи НБУ. Розглянемо далі процедуру документального оформлення купівлі інвалюти.  

Придбання інвалюти: що потрібно знати

Купівля інвалюти (готівкової чи безготівкової) – це операція з купівлі інвалюти за гривні (пп. 5 п. 2 розд. І Положення про структуру валютного ринку України, умови та порядок торгівлі іноземною валютою та банківськими металами на валютному ринку України, затвердженого постановою Правління НБУ від 02.01.2019 р. № 1, далі – Положення № 1). Також для інвалютних розрахунків підприємство може обмінювати іноземні валюти одна на одну. По суті, операція з обміну інвалюти є одночасно операцією купівлі та продажу однієї інвалюти за іншу інвалюту (пп. 10 п. 2 розд. І Положення № 1).

Про облік продажу інвалюти можна прочитати в статті «Продаж іноземної валюти: документування, облік».

Клієнти банку (резиденти і нерезиденти) можуть купити інвалюту за наявності певних підстав/зобов’язань, що має підтверджуватися відповідними документами. В окремих випадках для купівлі інвалюти Положення № 5 встановлює окремі особливості документального підтвердження такої операції.

Для проведення операції з купівлі іноземної валюти клієнт подає у банк заяву в довільній формі.

Нагадаємо, реквізити заяви визначаються в договорі банківського рахунку або в іншому договорі, укладеному між банком і клієнтом. Також операції з придбання інвалюти банки можуть здійснювати і без заяви: за дорученням клієнта на проведення операції. При цьому порядок та умови проведення такої валютної операції мають визначатися в договорі банківського рахунку або іншому договорі (п. 7 розд. ІІ Положення про здійснення операцій із валютними цінностями, затвердженого постановою Правління НБУ від  02.01.2019 р. № 2, далі – Положення № 2).

Відповідно до п. 31 розд. IV Положення № 5 банки здійснюють купівлю інвалюти виключно на валютному ринку України. Придбана інвалюта зараховується на поточні рахунки клієнтів, за винятком купівлі, обміну інвалюти (п. 43 розд. IV Положення № 5):

• для покриття акредитива;
• за кореспондентськими рахунками банків-нерезидентів;
• для виконання резидентом зобов’язань перед нерезидентом за ЗЕД- договором, якщо обмін інвалюти здійснено на міжнародному валютному ринку;
• за операціями фізичних осіб у незначному розмірі з оплати продукції, робіт, послуг, що набуваються в нерезидентів за межами України для власного споживання.

Купівля інвалюти: загальні вимоги

У п. 4 розд. I Положення № 5 знаходимо загальні вимоги щодо купівлі безготівкової інвалюти. Зокрема, тут сказано, що клієнти (резиденти та нерезиденти) здійснюють валютні операції з купівлі безготівкової іноземної валюти в разі наявності підстав/зобов’язань для проведення таких операцій. Це підтверджуються відповідними документами, які клієнти подають для здійснення купівлі до банків.

Залежно від мети придбання інвалюти Положення № 5 встановлює особливості документального підтвердження таких валютних операцій (розд. V-VIII).

Якщо вам важливі нюанси обліку не лише на тему обліку придбання інвалюти, тоді реєструйтеся на безкоштовну вебінарну серію, де розберемо найактуальніші проблеми законодавства та бухгалтерії.

Зареєструватись на вебінар ✅

Так, клієнти не подають документи, що свідчать про наявність у них підстав/зобов’язань для здійснення валютних операцій у незначному розмірі з купівлі інвалюти. Інформація щодо мети купівлі та документів, на підставі яких здійснюється купівля інвалюти зазначається у заяві на купівлю інвалюті.

Також юрособи/ФОП не подають документів, що свідчать про наявність у них підстав/зобов’язань для здійснення операцій з купівлі інвалюти, якщо такі операції здійснюються в межах ліміту, визначеного в п. 90-1 розд. IX Положення № 5. Згідно цієї норми юрособі/ФОП дозволяється протягом одного дня здійснювати валютні операції з купівлі безготівкової інвалюти без підтвердження наявності підстав/зобов’язань для їх проведення на загальну суму, що не має перевищувати в сукупності 100000 євро включно (еквівалент цієї суми в іншій інвалюті за офіційним курсом НБУ на дату здійснення відповідної операції).

Завважимо, що уповноважені банки можуть самостійно прийняти рішення про необхідність надання клієнтом документів, пов’язаних зі здійсненням вищезгаданих валютних операцій. Тому при отриманні запиту клієнт зобов’язаний надати такі документи в строк, встановлений уповноваженою установою (п. 5 розд.  I Положення № 5).

Нагадаємо, під незначним розміром валютної операції мається на увазі розмір операції в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату її здійснення, який є меншим ніж розмір, встановлений для фінансових операцій, що підлягають обов’язковому фінансовому моніторингу згідно із законодавством (пп. 7 п. 2 розд. I Положення № 5). Загалом до операції незначного розміру належить операція, сума якої менше 400000 грн (ч. 1 ст. 20 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення»).

При цьому винятки про ненадання документів не поширюються на валютні операції за наявності ознак дроблення сукупності пов’язаних відповідних фінансових операцій. Дробленням валютної операції вважається штучне ділення загальної суми валютної операції, що передбачає одночасну наявність ознак, передбачених пп. 2 п. 2 Положення про порядок здійснення уповноваженими установами аналізу та перевірки документів (інформації) про валютні операції, затвердженого постановою Правління НБУ від 02.01.2019 р. № 8).

Окрім названих вище операцій, без подання у банк документів, що підтверджують підстави (зобов’язання), інвалюту можуть придбати юридичні особи – нерезиденти і фізичні особи – нерезиденти. Підставою для купівлі інвалюти в цьому випадку буде відповідна заява/доручення. Проте на таких умовах може отримуватися інвалюта тільки в межах залишку коштів у гривнях на власних поточних рахунках нерезидентів (п. 11 розд. I Положення № 5).

Згідно п. 7 розд. I Положення № 5 документами – підставою для купівлі інвалюти можуть бути:

• оригінали документів (включаючи електронні документи);
• копії в електронній або паперовій формі з оригіналів документів на паперових носіях.

Електронні документи (електронні копії документів) можуть подаватися засобами інформаційно-телекомунікаційних систем (уключаючи системи дистанційного обслуговування) у спосіб та в порядку, встановлених в договорі між банком і клієнтом.

Копії документів в електронній формі створюються клієнтом шляхом сканування з оригіналу документа на паперовому носії інформації та засвідчуються кваліфікованим/удосконаленим електронним підписом клієнта (уповноваженої особи клієнта). Копії документів у паперовій формі мають бути засвідчені підписом клієнта/уповноваженої особи клієнта.

Обмеження при купівлі іноземної валюти

Клієнти-резиденти за поточними торговельними операціями повинні придбавати валюту за кожним ЗЕД-договором через один банк (п. 8 розд. I Положення № 5). Нагадаємо, до таких операцій належать, зокрема, розрахунки за експорт та імпорт товару (включаючи сплату штрафів, пені, бонусів, відшкодування супутніх витрат у зв’язку з виконанням ЗЕД-договору, відшкодування збитків у зв’язку з невиконанням зовнішньоекономічного договору), включаючи такі розрахунки на території України (пп. 1 п. 4 розд. І Положення № 2).

Термін використання інвалюти

Придбану в установленому порядку через банк інвалюту потрібно використати не пізніше ніж за 10 робочих днів після дня її зарахування на поточний рахунок клієнта на потреби, зазначені в заяві про купівлю інвалюти (з урахуванням особливостей, передбачених у п.п. 45, 45-1 розд. IV Положення № 5). Зокрема, такий термін передбачений для розрахунків за товари, роботи, послуги. Якщо інвалюта не буде використана в зазначений термін, то банк повинен продати її. Це резидент має зазначити в заяві на купівлю іноземної валюти або в договорі з банком (п. 44 розд. IV Положення № 5).