Скасування Господарського кодексу: що перевірити бухгалтеру у 2026 році

Відповідно до ч. 3 ст. 17 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб» від 09.01.2025 р. № 4196-IX (далі – Закон № 4196) з 28 серпня 2025 року втратив чинність Господарський кодекс України. Тож з цієї дати правовідносини, які підпорядковувалися положенням ГКУ регулюють ЦКУ та спеціальні закони.

Завважимо, що Закон № 4196:

• вніс зміни до деяких нормативно-правових актів;
• передбачив трирічний перехідний період.

Прикінцеві та перехідні положення містить ст. 17 Закону № 4196. Розглянем деякі з них та інші окремі норми цього Закону, які важливі в роботи бухгалтера.

Терміни та поняття

Закон № 4196 під господарською діяльністю розуміє діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виробництво та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом. Під некомерційною господарською діяльністю розуміється господарська діяльність, що здійснюється без мети одержання прибутку.

Суб’єкти господарювання – учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов’язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов’язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законом.

Суб’єкти господарювання: господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до ЦКУ, підприємства, а також інші юрособи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані у встановленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Нагадаємо, що статус та впорядкування діяльності фізособи – підприємця регулює глава 5 ЦКУ. Зокрема, фізична особа вправі займатися підприємницькою діяльністю за умови її державної реєстрації. До підприємницької діяльності фізичних осіб застосовують нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Непідприємницькі товариства

У новій редакції ст. 85 ЦКУ уточнено, зокрема:

• учасники непідприємницького товариства не можуть брати участі в розподілі прибутку такого товариства. Виплата дивідендів непідприємницьким товариством забороняється;
• особливості корпоративного управління в непідприємницьких товариствах визначаються в їхніх установчих документах з урахуванням положень цієї статті та інших актів цивільного законодавства.

Тобто ці вимоги стосуються т. зв. неприбуткових організацій:

• ОСББ (об’єднання співвласників багатоквартирного будинку);
• громадських об’єднань (громадські організації, спілки);
• благодійних фондів та фондів установ;
• творчих спілок;
• кооперативів (крім виробничих), наприклад, споживчі або дачні.

При цьому згідно оновленій редакції ст. 86 ЦКУ непідприємницькі товариства (сільськогосподарські кооперативи та сільськогосподарські кооперативні об’єднання, що діють без мети одержання прибутку, інші кооперативи, крім виробничих, об’єднання громадян, державні та комунальні некомерційні товариства тощо) та установи можуть, поряд із своєю основною діяльністю, здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо така діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню.

Господарські договори: істотні умови, типові форми

У ГКУ істотні умови господарського договору визначала ст. 180. Зокрема, при укладенні господарського договору сторони були зобов’язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Відтепер договірні відносини регулює розділ ІІ ЦКУ.

Так, відповідно до ст. 638 ЦКУ істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Отже якщо іншими спеціальними законами не передбачено таких істотних умов, як ціна договору, строк його дії, тоді ціна та строк дії договору не мають вважатися істотними умовами госпдоговору.

Рівночасно Закон № 4196:

• доповнив ч. 3 ст. 549 ЦКУ – боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені;
• оновив ч. 1 ст. 630 ЦКУ – законом або договором може бути встановлено, що окремі умови договорів визначаються відповідно до типових умов договорів (типових договорів) та примірних договорів певного виду. КМУ, органи державної влади, уповноважені Кабінетом Міністрів України або законом, можуть рекомендувати орієнтовні умови договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках – затверджувати типові договори.

При цьому сторони не можуть відступати від змісту типових умов договорів (типових договорів), але мають право конкретизувати їх. Сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст.

Зверніть увагу! Верховний суд надав пояснення стосовно регулювання господарських договорів, укладених до впровадження змін. Так, Верховний суд зазначив: Закон № 4196 не містить спеціальних перехідних положень щодо господарських договорів, які були укладені відповідно до норм ГКУ. Договори залишаються чинними та продовжують свою юридичну дію до моменту завершення строку дії договору або припинення дії договору. Якщо договір містить положення із посиланням на норми ГКУ, це не призводить до його недійсності, оскільки закон не має зворотної дії в часі. Дія таких норм припиняється, застосовувати необхідно аналогічні положення ЦК України (отже, рекомендовано внести відповідні зміни до такого договору). З моменту скасування ГКУ все, що не передбачено договором, регулюється нормами спеціального законодавства та ЦКУ.

Якщо вам важливі нюанси обліку не лише на тему скасування ГКУ, тоді реєструйтеся на безкоштовну вебінарну серію, де розберемо найактуальніші проблеми законодавства та бухгалтерії.

Зареєструватись на вебінар ✅

Посадові особи товариства

Згідно зі ст. 65 ГКУ посадовими особами підприємства вважали:

• керівника підприємства (одноосібний виконавчий орган);
• головного бухгалтера;
• голову та членів наглядової ради (у разі її утворення);
• голову та членів колегіального виконавчого органу підприємства.

Статутом підприємства посадовими особами підприємства могли визнавати й інших осіб.

На фоні скасування ГКУ Закон № 4196 доповнив ЦКУ ст. 99-1, згідно якій посадовими особами товариства є:

• керівник (одноосібний виконавчий орган);
• голова та члени колегіального виконавчого органу;
• голова та члени наглядової ради або ради директорів;
• ліквідатор;
• голова та члени комісії з припинення (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії);
• головний бухгалтер;
• корпоративний секретар;
• голова та члени іншого органу товариства (крім консультативного), якщо утворення такого органу передбачено законом або установчими документами товариства.

Установчими документами товариства посадовими особами товариства можуть бути визнані й інші особи.

Посадові особи товариства мають обов’язки перед товариством, передбачені законом, зокрема щодо належного, добросовісного та ефективного управління товариством (фідуціарні обов’язки). Нова стаття 99-1 ЦКУ конкретизує поняття фідуціарних обов’язків, а саме, посадові особи товариства зобов’язані діяти:

• в інтересах товариства;
• добросовісно та розумно;
• у такий спосіб, який, на їхнє добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності товариства;
• у межах повноважень, наданих їм установчими документами товариства та законодавством.

Також посадові особи відповідають за збитки, завдані ними товариству. Відшкодування збитків, завданих посадовою особою товариству її діями (бездіяльністю), здійснюється у разі, зокрема, якщо такі збитки були завдані:

• діями, вчиненими посадовою особою з перевищенням або зловживанням службовими повноваженнями;
• бездіяльністю посадової особи у випадку, якщо вона була зобов’язана вчинити певні дії відповідно до покладених на неї обов’язків.

Відшкодування збитків у сфері господарювання

Нагадаємо, що в ГКУ поняття збитків, склад, розмір, умови і порядок їх відшкодування  встановлювала глава 25. Відтепер базовою є ст. 22 ЦКУ, відповідно до ч. 2 якої збитками є:

• втрати, яких особа зазнала у звֹ’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
• доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Про відшкодування збитків, особливості їх визнання та стягнення, про поняття упущеної вигоди можна дізнатися зі статті «Відшкодування збитків: особливості визнання та стягнення».

Претензії у сфері господарювання

Відповідно до ст. 222 ГКУ претензія була одним зі способів досудового врегулювання господарських спорів. Відповідно до ч. 2 ст. 222 ГКУ у разі необхідності відшкодування збитків або застосування інших санкцій суб’єкт господарювання мав право звернутися до порушника з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом. Відомості, які містить претензія встановлювала ч. 3 ст. 222 ГКУ, а порядок її направлення, розгляду та опрацювання – ч.ч. 5-8 ст. 222 ГКУ відповідно.  

Втрата чинності ГКУ не означає втрату можливості претензійної роботи. Сторони господарських відносин і далі мають таку можливість, а порядок такого врегулювання спорів варто узгоджувати в договорі.

Завважте, що ст. 925 ЦКУ як і раніше визначає порядок пред’явлення претензій, що випливають із договору перевезення.

Адміністративно-господарські санкції

Порядок застосування господарських санкцій (відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції) та адміністративно-господарських санкцій (вилучення прибутку (доходу), адміністративно-господарський штраф, припинення експортно-імпортних операцій та ін.) визначала глава 24 ГКУ. З моменту його скасування такі санкції застосовують з огляду на ст. 15 Закону № 4196 та інші закони України.

Так, за порушення встановлених законодавством правил здійснення підприємницької діяльності до юросіб та ФОП застосовують адміністративно-господарські санкції. Це заходи організаційно-правового або майнового характеру, які спрямовані на припинення правопорушення та ліквідацію його наслідків (ст. 15 Закону № 4196). До таких санкцій відносять:

• вилучення прибутку (доходу);
• адміністративно-господарський штраф;
• стягнення зборів (обов’язкових платежів);
• застосування антидемпінгових заходів;
• припинення експортно-імпортних операцій;
• зупинення дії ліцензії (патенту) на право здійснення певних видів підприємницької діяльності (юрособою чи ФОП) та господарської діяльності (юрособою);
• ліквідація юрособи;
• інші адміністративно-господарські санкції, встановлені законом.

Адміністративно-господарські санкції застосовують до юросіб та ФОП протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не більш як через один рік з дня його вчинення, крім випадків, визначених законом.

Всі вище перелічені санкції застосовують уповноважені органи державної влади або органи місцевого самоврядування.

Дія ст. 15 Закону № 4196 не розповсюджується, зокрема на:

• штрафні санкції, розмір і порядок стягнення яких визначені ПКУ та іншими законодавчими актами, контроль за дотриманням яких покладено на податкові та митні органи;
• адміністративно-господарські санкції, передбачені законами України щодо державного нагляду та контролю за безпечністю нехарчової продукції.

Зі скасуванням ГКУ пішли в небуття т. зв. оперативно-господарські санкції, підстави та порядок застосування яких встановлювала ст. 237 ГКУ.  Загалом види види оперативно-господарських санкцій були містила ст. 236 ГКУ.

Нагадаємо, що підставою для застосування оперативно-господарських санкцій був факт порушення господарського зобов’язання другою стороною. І ці санкції застосовувалися стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред’явлення претензії порушнику зобов’язання. Тож наразі застосовується загальна цивільно-правова відповідальність сторін, зокрема згідно з ЦКУ.

І відповідно до ч. 4 ст. 633 ЦКУ підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачеві відповідних товарів (робіт, послуг). У разі необгрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він має відшкодувати збитки, завдані споживачеві такою відмовою. Тобто втрата ГКУ щодо оперативно- господарських санкцій унеможливлює відмову підприємця від укладення публічного договору.