Внутрішнє та зовнішнє сумісництво

Відповідно до ст. 102¹ Кодексу про працю України (далі – КЗпП) сумісництвом вважається виконання працівником, крім основної, іншої оплачуваної роботи на умовах трудового договору у вільний від основної роботи час на тому самому або іншому підприємстві, в установі, організації або у роботодавця – фізичної особи (ФОП, приватної особи).

Саме цією ознакою (виконання роботи під час, вільний від виконання обов’язків за основним трудовим договором) відрізняється сумісництво від суміщення професій (посад). 

На законодавчому рівні умови та порядок роботи за сумісництвом регулюють, зокрема:

• постанова КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03.04.1993 р. № 245 (далі – Постанова № 245);

• Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затверджене наказом Мінпраці, Мінюсту, Мінфіну України від 28.06.1993 р. № 43  (далі – Положення № 43).

Сумісництво буває внутрішнім та зовнішнім.

Внутрішнє сумісництво – це робота працівника за основним місцем роботи та за сумісництвом на одному й тому самому підприємстві.

Зовнішнє сумісництво – це робота на різних підприємствах.

Згоди власника або уповноваженого ним органу за місцем основної роботи для роботи за сумісництвом не потрібно.

Сумісництво: трудовий договір 

З працівником – сумісником (навіть якщо він уже працює у роботодавця за основним місцем роботи) обов’язково укладають трудовий договір.  У ньому зазначають посаду та умови оплати праці працівника. Оформлюють сумісника наказом про прийняття на роботу за сумісництвом на підставі заяви працівника з проханням прийняти його на роботу за сумісництвом.

Відповідно до ст. 23 КЗпП) трудовий договір щодо сумісництва може бути укладено:

• на невизначений термін (безстроковий);

• на певний строк, встановлений за угодою сторін;

• на час виконання певної роботи.

На працівника – сумісника також ведуть особову картку типової форми П-2, навіть якщо мовиться про внутрішнє сумісництво. Крім того, робота за внутрішнім сумісництвом – це роботою за окремим трудовим договором. Тож при прийнятті працівника на роботу за сумісництвом треба оформити відповідні кадрові облікові документи.

Отже, на працівника – сумісника оформлюють окрему особову справу. Про неї згадано у ст. 495 Переліку типових документів, що створюються під час діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Мін’юсту України від 12.04.2012 г. № 578/5).

Зауважимо також, що працівник при прийнятті на роботу за сумісництвом на інше підприємство, в установу, організацію (зовнішній сумісник) повинен пред’явити власнику або уповноваженому ним органу паспорт. Якщо робота такого працівника потребує спеціальних знань, власник або уповноважений ним орган має право вимагати від нього пред’явити диплом або інший документ про відповідну освіту або професійну підготовку.

Якщо вам важливі нюанси трудового законодавства не лише на тему сумісництва, тоді реєструйтеся на безкоштовну вебінарну серію, де розберемо найактуальніші проблеми законодавства та бухгалтерії.

Зареєструватись на вебінар

Сумісництво: випробувальний термін 

Працівнику – суміснику може бути встановлено випробувальний термін. Тому при укладанні трудового договору про роботу за сумісництвом роботодавець та працівник мають узгодити всі основні умови такого договору: посада, розмір і порядок оплати праці, тривалість робочого часу, графік роботи, встановлення випробування та його тривалість. 

Їх зазначають у наказі про прийняття.

Як відомо, згідно зі ст. 29 КЗпП до початку роботи сумісника (у тому числі й внутрішнього) за укладеним трудовим договором роботодавець зобов’язаний :

роз’яснити працівникові його права і обов’язки та проінформувати під підпис про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров’я, його права на пільги та компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору;

ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором;

визначити робоче місце працівника, забезпечити його необхідними для роботи засобами;

проінструктувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці та протипожежної охорони.

Сумісництво: відпустки

Сумісники (внутрішні та зовнішні) мають право на щорічну відпустку (ст.  2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 р.№ 504/96-ВР (далі – Закон № 504). 

За бажанням сумісника у перший рік роботи на підприємстві йому може бути надано щорічну відпустку повної тривалості до настання шестимісячного терміну роботи (ст. 10 Закону № 504).

Якщо тривалість відпустки за основним місцем роботи більша за час відпустки за сумісництвом, працівнику-суміснику за його бажанням надають додаткові дні відпустки без збереження заробітної плати на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи (ч. 14 ч. 1 ст. 25 Закону № 504).

Зверніть увагу на  лист Держпраці України від 22.06.2020 р. № 4100/1/3.1-20.  У ньому зазначено, що процедура надання відпустки за сумісництвом та основним місцем роботи у різний період законодавством не визначена. Але у цьому листі є посилання на п. 6 Положення № 43:  відпустку на роботі за сумісництвом надають одночасно з відпусткою за основним місцем роботи.

Втім, Положення № 43 поширюються на працівників державних підприємств, установ, організацій. А видано цей норматив на виконання Постанови № 245, яка стосується  роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій.

Виходить, що норми Положення № 43 та Постанови № 245 не стосуються працівників –

сумісників недержавної сфери. Тож вони мають право взяти відпустку на загальних підставах: у строки, визначені графіками відпусток. З іншої сторони немає й законодавчого правила, що вони мають безумовне право  на  відпустку одночасно з відпусткою за іншим місцем роботи. Тобто навіть якщо працівник дуже хоче, не факт, що вдасться паралельно використати щорічні відпустки за основним місцем роботи і за сумісництвом.

Додаткової відпустки за ненормований робочий день працівникам – сумісникам не надають, позаяк вони працюють в умовах нормованого робочого дня.

При наданні сумісникам щорічних додаткових відпусток за роботу зі шкідливими і важкими умовами праці, за особливий характер праці слід пам’ятати, що такі відпустки надають залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах (див. лист Мінпраці від 05.06.2008 р. № 5305/0/14-08/06). 

У розрахунок часу, що дає право працівнику на зазначені щорічні додаткові відпустки, включають дні, коли він фактично був зайнятий на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці або з особливим характером праці не менше половини тривалості робочого дня, встановленого для працівників цих виробництв, цехів, професій, посад.

Звільнення працівника – сумісника

Якщо працівник вирішить звільнитися з основного місця роботи, але залишиться працювати за сумісництвом, йому достатньо оформити звільнення з основної роботи. У трудовій книжці робиться відповідний запис. Але якщо такий працівник через деякий час вирішить піти і з посади за сумісництвом, запис про це в його трудову книжку вноситиме вже новий роботодавець на підставі копії наказу про звільнення з роботи за сумісництвом чи довідки з підприємства, де він працював за сумісництвом. Для працівника-сумісника, який звільняється з основної роботи, робота за сумісництвом може стати основним місцем роботи. Оскільки робота за сумісництвом виконується на підставі трудового договору, то з працівником за його заявою такий договір розривається і укладається новий — про роботу на підприємстві на певній посаді. Про це на підприємстві має бути виданий наказ (див. лист Мінсоцполітики від 28.03.2013 р. № 2-1/06/187-13).

Оскільки трудові договори за основним місцем роботи і за сумісництвом є окремими трудовими договорами, то і припиняти такі трудові договори треба окремо за наявності законних підстав. Підстави звільнення, наведені у статтях 36, 38, 39, 40, 41, 45 КЗпП, стосуються припинення трудових договорів як за основним місцем роботи, так і за сумісництвом.

Додаткові підстави для звільнення сумісників знаходимо в ст. 43-1 КЗпП та, зокрема,  п.8 Положення № 43:

звільнення з роботи за сумісництвом через працевлаштування іншого робітника, який не є сумісником;

звільнення з роботи за сумісництвом через обмеження роботи за сумісництвом, що передбачені в законодавстві.

Звільняти працівників за основним місцем роботи і за сумісництвом можна:

як одночасно, так і в різний час; як за однаковими, так і за різними підставами.

Одночасне звільнення з роботи за сумісництвом і з основної роботи оформлюють окремими наказами.